Геополітика ринків нафти: попереду період невизначеності

0


















Геополітичний трикутник США-Росія-Китай прийшов в рух.

Активні політичні контакти на найвищому рівні, пов’язані з початком введення масштабних обмежень у торгівлі між США і Китаєм, США і ЄС, зусиллями Росії щодо розблокування політичних контактів із Заходом та відсутністю єдності в рядах Євросоюзу з питань торговельної, оборонної та міграційної політики, означають пошук всіма сторонами шляхів виходу зі сформованих криз. При цьому поряд з багатьма іншими проблемами, які обговорюються публічно і вимагають негайної уваги, дещо в тіні виявилася проблема цін на нафту. Між тим, рішення Трампа про вихід з угоди з Іраном і загроза повернення до повномасштабного санкционному режиму з боку США вже почала чинити серйозний тиск на і без того дуже чутливий ринок нафти. На думку фахівців, щоденний «відхід» з ринку одного мільйона барелів в середньому призводить до зростання цін на нафту на 17 доларів за барель. Враховуючи, що Іран є четвертим у світі постачальником нафти з об’ємом понад 4 млн. барелів, ціна на сиру нафту, на думку аналітиків Bank of America Merill Lynch, може зрости на 50 доларів за барель, тобто до 120 доларів. Це стане серйозним ударом не тільки по світовій економіці в цілому, але і по США, де ціни на бензин значно зростуть, і це в рік проміжних виборів у Конгрес. Серйозно постраждають також такі країни як Індія і Південна Корея – основні споживачі іранської нафти. Саме тому в Держдепартаменті обговорюють якийсь компромісний «пакет» дій проти Ірану, який дозволить цим країнам квотні закупівлі, та не поспішають оголосити про повернення до повномасштабного режиму антиіранських санкцій.

Але проблема не тільки в Ірані. Чутливими для ринку стали проблеми з поставками нафти з Венесуели (падіння більш ніж на 1 млн. барелів), Лівії (форс-мажор на експортних терміналах призвела до затримок з поставками 850 тис. барелів на день), Анголи, Мексики, Канади (екстремальні погодні умови) та Нігерії, а також надмірне скорочення видобутку країнами ОПЕК + Росія. Країни-члени ОПЕК і Росія не тільки виконали свої зобов’язання річної давнини щодо скорочення видобутку на 1,6 млн барелів нафти в день, що і зумовило зростання цін до межі в 80 доларів за барель, але й перевиконали план на 147%. Однак зростання цін – це завжди гра в «яструбів і голубів», і зростання цін зазвичай призводить до скорочення споживання або розвитку альтернативних технологій. Саме захмарні ціни стали причиною сланцевого буму в США. Враховуючи цей фактор, на черговій зустрічі міністрів ОПЕК + Росія у червні було досягнуто угоду про збільшення видобутку на 1 млн. барелів, щоб трохи знизити ціни і стимулювати споживання. Зроблено це буде за рахунок Саудівської Аравії – фактично, єдиної країни в світі, яка здатна дуже швидко нарощувати видобуток в таких обсягах. Саме до короля Саудівської Аравії Салману апелював і Дональд Трамп, який в одному з чергових твітти повідомив, що домовився з саудити про додаткове збільшення видобутку на 2 млн. барелів, щоб збалансувати відхід з ринку Ірану.

Однак заява Трампа, схоже, не відповідає дійсності, так як збільшити видобуток відразу на 3 млн. барелів є практично нереальним завданням навіть для Саудівської Аравії, і, фактично, залишає світовий ринок без резервних потужностей. На думку фахівців, такий крок невигідний саудитам, і вони на нього не погодяться. Для порівняння – Росія, яка в списку нафтовидобувних країн займає третє місце, повідомила про намір збільшити видобуток всього на 200 тис. барелів. Важливіше те, що координація політики в області нафти між Росією і Саудівською Аравією досягла за минулі два роки безпрецедентного рівня і сьогодні є значно більш ефективною, ніж традиційна «дружба» між Саудівською Аравією і США.

Цікаві аспекти цього процесу стають зрозумілими, якщо врахувати, що США є найбільшим виробником нафти в світі з майже 14 млн. барелів у день. За ними йдуть Саудівська Аравія з 12 млн. барелів, потім Росія, а за нею Іран і Канада. Однак США є одночасно і найбільшим споживачем нафти, з дефіцитом близько 5 млн. барелів, і тому активно грають на ринку. А ось споживач нафти номер два – Китай, з урахуванням власного видобутку, потребує 8 млн. барелів щодня. Цей факт обумовлює очікування фахівців, що саме Китай може стати лазівкою для Ірану з режиму санкцій (французька Total повідомила про намір продати свої активи в Ірані китайцям, якщо їй не буде надано імунітет проти американських санкцій). В цьому випадку зусилля США щодо блокування поставок іранської нафти не тільки не приведуть до очікуваного результату, але і погіршать і без того напружені відносини з Китаєм.

Те, що відбувається на нафтових ринках говорить про те, що ОПЕК, якому багато хто пророкували швидку смерть у зв’язку з вкрай негативним ставлення США до картельних структурам, і все ще залишається найважливішим фактором ринку. Сьогодні країни ОПЕК постачають близько 40% світових обсягів нафти. Роль цієї організації тільки зросла в зв’язку з підключенням в 2016 році до її діяльності Росії, яка раніше воліла не координувати обсяги видобутку з «про-американської» Саудівською Аравією. Однак падіння цін до 27 доларів за барель на початку 2016 року призвело до стрімкого виснаження російського бюджету, що й зумовило пошук спільної мови між РФ і саудити. Обрання Трампа і його вкрай неоднозначні кроки у зовнішній політиці зумовили надзвичайну гнучкість Москви і Ель-Ріяда з координації спільних дій і мета – зростання цін до 80 дол. за барель – була досягнута. Крім Саудівської Аравії і РФ домовленості ОПЕК+ збільшувати видобуток нафти можуть тільки ще Кувейт і ОАЕ, які орієнтуються на Саудівську Аравію, що визначає лідируючі позиції в ОПЕК саудитів. Передбачений деякими фахівцями «кінець ОПЕК» у зв’язку зі сланцевої революції» виявилися перебільшенням. Дійсно, США серйозно наростили свої потужності з видобутку нафти, проте зрівняється з Саудівською Аравією по можливості впливу на ринки вони не змогли. Крім політичних і економічних факторів, країни ОПЕК в цілому і Саудівська Аравія зокрема не забувають і про те, що ще в 2007 році в Конгрес США був внесений спеціальний закон NOPEC (Nо Oil Producing and Exporting Act), яким дозволялося переслідувати в судовому порядку іноземні уряди за картельні домовленості та порушення антимонопольного законодавства США. При Джорджі Буші цей закон навіть пройшов успішне голосування в обох палатах Конгресу, однак потім був знятий у зв’язку з загрозою президентського вето. Президент Трамп уже встиг різко висловитися на адресу ОПЕК, погрожуючи вжити заходів проти картелю, і не виключено, що в разі зростання цін на паливо в США дискусії в Конгресі про дії проти ОПЕК можуть поновитися. З 1973 року, коли перше нафтове ембарго перевів проблему поставок нафти в розряд «геополітичного зброї», США системно протистояли спробам впливати на ринки з допомогою змови між основними виробниками. Саме цей фактор лежав в основі півстолітній тісної дружби США з Саудівською Аравією.

Втручання Росії в цей процес став важливим фактором зростання геополітичного впливу Росії, якій нічого запропонувати світові крім зброї, нафти і газу.

Якщо США не зможуть збалансувати ринки, зростання цін на бензин для автомобільної Америки стане не менш важливим фактором втручання у виборчий процес, ніж кібератаки або фабрика тролів в Санкт Петербурзі. При цьому до кінця залишається незрозумілою позиція Китаю, який, з одного боку, не дуже побоюється американських санкцій, з іншого – розвиває сланцеві технології з метою збільшення власного видобутку нафти і газу і, в третіх, активно переходить на електромобілі. Але що є все більш очевидним – це виникнення несподіваних чинників взаємодії між геополітичними центрами сили, які можуть суттєво впливати і на питання глобальної безпеки. Як виявилося в нових умовах, глобальна ринкова економіка значно більш глобальна, ніж ринкова. Посилення позицій Росії на нафтових ринках є поганою новиною для України, особливо в контексті прийдешнього саміту Путін-Трамп. Президент США не може собі дозволити програти в протистоянні з Іраном, а рішення цієї проблеми значною мірою виявляється в руках Саудівської Аравії, Росії та Китаю. Один ніби-одна і дві ревізіоністські сили – поки рахунок не на користь Трампа. Попереду явно проглядається період невизначеності.

Facenews