«Можуть побити свої ж». Модульні містечка для переселенців з Донбасу перетворюються в «гетто»

2


















Тимчасові модульні поселення, побудовані для вимушених переселенців з Донбасу в 2015 році, сьогодні перетворюються в неблагополучні ізольовані гетто. Про це йдеться в матеріалі тижневика «Новий час», — пише УНІАН.

Автори розглядають ситуацію в харківському модульному містечку, побудованому для тимчасового розміщення переселенців взимку 2015 року. Раніше на місці поселення було звалище. Містечко, що складається з разномодульных німецьких будівельних вагончиків, був побудований на кошти уряду Німеччини і німецького товариства міжнародного співробітництва GIZ.

Поселення, як наголошується, будували ненадовго: термін його експлуатації закінчився ще рік тому. В деяких місцях протікає дах, вийшла з ладу деяка побутова техніка. Але люди не поспішають виселятися. Житло, яке пропонувалося як тимчасове,— на три-шість місяців — стало для більшості постійним.

Зараз у харківському модульному містечку живуть 249 осіб. 90% з них соціологи назвали б людьми соціально вразливих категорій — інваліди, пенсіонери, багатодітні сім’ї. Таких поселень в Україні сім — у Запоріжжі, Павлограді, Кривому Розі, Нікополі, Кам’янському та Дніпрі. У загальній складності їх відкриття обійшлося в € 25 млн. У всіх містечках в більшій чи меншій мірі спостерігаються одні і ті ж проблеми.

Голова правління громадської організації «Станція Харків» Алла Фещенко, зокрема, зазначає, що жителі харківського поселення не можуть повноцінно інтегруватися в суспільство.

«Люди роками живуть одними й тими ж проблемами, варяться у власному соку. Яка інтеграція, якщо вони взагалі не спілкуються із зовнішнім світом?» — вказала вона.

За словами активістки, частина людей в таборі «розуміють, що в якомусь кошмарі вони живуть, але у них немає інших варіантів». Фещенко зазначає, що за три роки в містечку утворилася своя ієрархія і закони. «Можуть побити свої ж, якщо щось не подобається», — каже вона про місцеві звичаї. Благодійні організації та місцева влада забезпечили переселенців всім необхідним і продовжують надавати допомогу, хоч і в менших масштабах.

Волонтери констатують, що багато хто з їхніх підопічних приростають до цих гуманітарних «милиць» і вже не можуть без них обходитися. «Найстрашніше, що в деяких містечках починають формуватися своєрідні гетто»,— констатує Григорій Селищук, директор департаменту з гуманітарних програм благодійного фонду Карітас Україна, яка допомагає людям, постраждалим від війни на Донбасі.

За його словами, жителі цих поселень нещасливі, і сприймають своє тимчасове житло як зло, з яким треба миритися. Поспілкувавшись з мешканцями харківського поселення журналісти підсумовують, що закрита система — ідеальне живильне середовище для різного роду конфліктів. В поселеннях панує напружена атмосфера.

Переселенці відчувають не тільки психологічний, але і фізичний дискомфорт. У літню спеку металопластикові контейнери нагріваються і перетворюються на «термос» — перебувати в них неможливо. Тому всупереч правилам в харківському селищі дозволили встановлювати кондиціонери. Журналісти наводять думку експертів: модульні містечка як ідея тимчасового житла гарні як швидка допомога і зовсім є провальним як довгостроковий проект. Харківський містечко, при цьому, вважається успішним — в інших ситуація значно гірша.

«Навіть таксисти відмовляються їхати туди. Люди, які там живуть, не стимульовані працювати. Це неблагополучні, часто багатодітні сім’ї. Вони отримують допомогу від держави, роботи навколо немає, але і їхати вони не хочуть. Процвітають алкоголізм, наркоманія», — згадує свій досвід відвідування модульного містечка у Кривому Розі глава Всеукраїнської асоціації переселенців Руслан Калінін.

Источник