Шкільні граблі

0


















Першоклашкам пощастило — за їхнім комфортним влаштуванням в школах країни пильно стежать тисячі громадських активістів. І за грошима, і за обладнанням класів, і навіть за устаткуванням. Напевно, наступного року Фортуна «накриє» і інших школярів.

Але є моменти, яких до часу майже не видно, але вони можуть добре попсувати нерви і школярам, і батькам, і громаді. Мова йде про шкільні статути, дістатися до яких, донедавна, взагалі було дуже важко.

Проте, наприкінці 2017 року Міносвіти видало листа щодо виконання статті 30 Закону «Про освіту» – з вимогою оприлюднення публічних даних шкіл на власних вебсайтах.

В мережі існує система ІСУО – інформаційна система управління освітою, яка містить майже всю важливу інформацію по конкретному закладу освіти: адреси, телефони, е-mail, і, звісно, якщо є – веб-сайт, який вважається офіційним.

Очі відкрилися не відразу. Відкриттям виявилося те, що статути шкіл не проходять юстицію: приймаються у школі, затверджуються місцевою радою, штампуються печаткою, розписом і — цілком валідний виходить документ. Якщо не дивитися у середину. Досвідчені люди пояснюють цей казус тим, що навіть якщо щось у статуті виявиться незаконним, воно апріорі не буде працювати, бо сила закону вища. У мене, як правника, відразу виникає питання — нащо робити так, щоб потім можна було оскаржувати, коли можна відразу зробити за законом?

Другим відкриттям було те, що ще у далекому 2002 році Міносвіти своїм наказом затвердив типовий (приблизний) шкільний Статут. Навіть за 15 років потому зрозуміло, що деякі зазначені пункти вже тоді були зайві. Зокрема примушення неповнолітньої людини до праці, обережно, але все ж таки передбачено пунктом 3.4. З ремарками про «посильну участь», «трудову діяльність» та «відповідність до законодавства». Про це — нижче.

Саме той приблизний Статут, наприклад, передбачав, що шкільна форма, на закупівлю якої батьки кожного року витрачають скажені гроші, не є обов’язковою. Тобто, цього пункту просто немає в тексті. Пункт про дотримання правил особистої гігієни учнями є, а обов’язку носити шкільну форму — немає.

Але шкільні адміністрації в багатьох випадках вирішили адаптувати ті статути під власну уяву і розуміння засівання в голови школярів «доброго та вічного». І понеслася країною шкільна статутна вакханалія.  

Під наш моніторинг закладів освіти потрапив один невеличкий район Хмельницької області. Насправді, навіть не дуже важливо який саме. Зазначені питання універсальні для всієї країни і можуть міститися в статуті навіть найпрогресивнішої школи. Хоча б тому, що дійсно, ці статути (до пори до часу) мало хто взагалі читає.

Так от, гіпотетична дитинка, сьогодні, з батьками приходить до школи, подає документи. Перший клас, НУШ, активна адаптована програма, аж раптом — будь ласка, любі батьки, шкільна форма передбачена статутом. Які такі тлумачення статті  53 Конституції? Яка така 8 стаття Конвенції про права дитини? Ні, першого вересня, будь ласка — в формі на лінійку. Гіпотетична, але цілком можлива ситуація.

Ще одна навала — це так звані «батьківські комітети», що протягом багатьох років були несамовитим джерелом корупції та здирництва. Примірний статут лише передбачав можливість батьківського об’єднання навколо школи (хоча цілком міг це не робити — законодавство про громадські об’єднання і без статутних включень є самодостатнім). Є приклади, коли школи цілі розділи статутів присвятили «батьківським комітетам». Наприклад, п.4.3.2 Статуту Меджибізької школи.

якраз формалізує «комітет» і присвячує батькам побажання «формування», «здобуття», «всебічного зміцнення» і, безумовно, «вирішення питань розвитку матеріально-технічної бази Школи та її благоустрою», разом зі створенням «санітарно-гігієнічних умов для навчання».

Нагадаю, відповідно до законодавства України, посадові та службові особи повинні діяти лише в межах чинного законодавства і у своїй діяльності користуватися виключно законними методами. На статуті — підпис селищного голови. Але зазначені у документі вимоги (зокрема щодо поліпшення благоустрою та санітарії) до батьків — то, напевно, з розряду збочених мрій. Такі вимоги є протизаконними.

Пункт 3.4 зазначеного статуту передбачає, що учень зобов’язаний «брати посильну участь у різних видах трудової діяльності» — в цьому, затвердженому статуті, на відміну від типового зразку, навіть посилання на законодавство відсутнє.

Не менш дивним вийшли деякі положення Статуту Новокостянтинівської школи Хмельниччини. Пункт 4.5 шкільного Статуту примушує дітей носити ТІЛЬКИ шкільну форму (прощавайте літні шорти та спортивні костюми). А пункт 4.6 передбачає, що «Учні закладу залучаються за їх згодою та згодою батьків … до самообслуговування». Дивне, але стале формулювання «залучаються до самообслуговування» зустрілося ще в багатьох шкільних статутах Хмельниччини. Відповідно до словника, «САМООБСЛУГО́ВУВАННЯ, я, сер. Обслуговування самого себе, задоволення своїх побутових потреб власними силами» — дяка Богові, діти цьому вчаться перші три роки життя. Проте, з контексту виходить не що інше, як приховане примушення до праці на заміну технічок, прибиральників, мийників посуду тощо. Все, за що держава (місцеві органи влади у даному випадку виконують функції держави) сплачує гроші спеціально винайнятим особам. Подібна легалізована у статутах практика є звичайним злочинним рабством, під яке потрапляють учні, і має негайно бути припиненою.

Статут школи Ставницької селЕщної (так в оригіналі, на сайті) ради, має зовсім інший зміст вимог «прав та обов’язків батьків», ніж тих, що містяться на сайті. Зокрема, офіційним сайтом школи передбачений обов’язок (!) батьків відвідувати шкільні свята та конкурси. Спробуємо знайти подібну вимогу в законі «Про освіту»? Зрозуміло, що її там немає і бути не може.
Серед інших батьківських обов’язків міститься вимога — завдані школі майнові збитки»відшкодовувати у тижневий строк». У статуті зазначено інакше: «Збитки, завдані внаслідок порушення майнових прав іншими юридичними та фізичними особами, відшкодовуються відповідно до чинного законодавства» — різниця, як то кажуть, суттєва.

Вишенькою на статутному тістечку є пункт 4.4 цього статуту, розширене означення примушення до «різних видів суспільно корисної праці» — і нижче, другий абзац цього ж пункту — репресивний: за невиконання можуть «накладатися стягнення, відповідно до закону». Злякалися? Ми теж. Проте, суворість вимог цілком компенсується безпідставністю зазначених погроз: сьогодні за примушення дитини до праці можна отримати головний біль аж до кримінальної справи. То про які «статутні» стягнення мова?

Адміністрація Сусловецької школи пішла далі. У власному статуті вони прописали обов’язок (п.3.21) представників громадськості «дотримуватися цього Статуту, виконувати накази та усні розпорядження директора Школи, рішення органів громадського самоврядування»

Про усні розпорядження директора чули? Ні? Тоді ховайтеся – «3.6. За невиконання учасниками навчально-виховного процесу своїх обов’язків, порушення цього Статуту, правил внутрішнього розпорядку на них можуть накладатися стягнення відповідно до законодавства України».

Залишилося лише пригадати статтю 60 Конституції України: «Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази».

До грудня 2018 року всі школи країни мають обов’язок оприлюднити свої статутні документи. І принаймні, на наступних шкільних зборах можна буде підняти питання щодо прибирання зі статутів середньовічної маячні про трудову повинність дітей, обов’язковість шкільної форми та відповідальність батьків за благоустрій та гігієнічний стан закладу освіти.
Варто нагадати чиновникам, що XXI століття накладає жорсткі вимоги до змін, а шкільні граблі є сенс залишити садовнику. Він за це отримує зарплатню.

Олекса Ярославцев

Даний блог створено вказаним тут автором у рамках проекту «Блогери України проти корупції», за підтримки фонду Black Sea Trust. ГО «ІМІ» та Black Sea Trust можуть не погоджуватися з думкою автора блогу.

Источник