Як українська армія будує кордону в повітрі

1


















Локальні війни останніх років показали, що сучасним збройним силам потрібні виключно мобільні комплекси.

В умовах збройного протистояння з Росією — причому як на кордоні, так і на окупованих територіях Донецької та Луганської областей — важливим елементом обороноздатності країни є створення і вдосконалення системи ППО.

Після розпаду СРСР Україні дісталася досить потужна система ППО, яка дуже скоро виявилася не потрібною. Справа в тому, що в Радянському Союзі перевага віддавалася об’єктової ППО зі стаціонарними позиціями навколо стратегічно важливих об’єктів. Однак швидкий розвиток ракетних систем супутникової розвідки призвело до того, що такі системи дуже скоро виявилися незатребуваними.

А локальні війни останніх років показали, що сучасній армії потрібні виключно мобільні комплекси. Таких у нас не так вже й багато. В армійському ланці ППО забезпечують комплекси ближнього радіусу дії — «Стріла-10» і «Оса-АКМ». Комплекси середньої дальності складають «Бук-М1», а «довгою рукою» залишаються С-300 різних модифікацій.

В ході боїв на Донбасі зенітно-ракетні комплекси використовувалися вкрай обмежено, так як цілей для них було небагато. Єдиним винятком стали російські безпілотні комплекси типу «Форпост» або «Орлан-10», які представляють реальну загрозу. Ось для їх поразки і використовували все, аж до «Буків». За офіційними даними за 4 роки бойових дій їх збито 33 одиниці, проте за моїми підрахунками ця цифра явно занижена як мінімум в два рази.

Сьогодні основним завданням для ППО країни є елемент стратегічного стримування: у випадку повномасштабної війни завданням розрахунків буде нанесення противнику максимального утрати до знищення системи ППО. Поки це така собі завдання для камікадзе, насамперед тому, що основу протиповітряної оборони складають всі ті ж радянські комплекси, термін зберігання ракет яких закінчився або закінчується, а системи наведення засновані на «дерев’яної» радянської електроніці.

Повною мірою усвідомлюючи масштаб проблеми військово-політичне керівництво країни ще з 2015-го послідовно реалізує програму модернізації системи ППО. Так, на озброєння заново прийняті ЗРК С-300В1 і ЗРК «Тор». Проте найбільшу кількість коштів іде на модернізацію основи ППО — зенітно-ракетних комплексів С-300П і «Бук-М1». Благо в країні ще залишилися підприємства, які можуть проводити ремонт та часткову модернізацію самої різної складності. На сьогодні заводський ремонт пройшли 70% С-300 і приблизно 25% перебувають на озброєнні «Буків».

Причому цей процес був дуже непростим, оскільки до 2014-го залежність від російських комплектуючих була колосальною. Тепер же вдалося налагодити власне виробництво запчастин та компонентів, необхідних для ремонту ЗРК.

Ще один важливий момент: спочатку в Україні освоїли ремонт ракет 5В55 для ЗРК С-300ПТ/ПС і 9М38М1 для ЗРК «Бук-М1», а останнім часом за кордоном купили обладнання для замкнутого циклу виробництва ракет для «Бук-М1». Причому, що цікаво, обладнання куплено з недалеким прицілом — вже найближчим часом на ньому буде розгорнуто серійне виробництво ракет для перспективного комплексу середньої дальності «Дніпро». Сам комплекс зараз проходить етапи випробувань (вже заводських або державних — велика таємниця) і перші зразки повинні надійти на озброєння вже в наступному році.

Цей комплекс — одна з довоєнних розробок нашого військово-промислового комплексу, роботи над ним були розпочаті ще в 2012-м. Спочатку це був флотський варіант для установки на перспективний корвет проекту 58250 і тільки з 2014-го конструктори переключилися на чисто армійський варіант. Ракети для нього розробляє київський «Промінь», головки самонаведення роблять у Львові. Станція наведення розроблена запорізької «Іскрою», пункт бойового управління — київською фірмою «Аеротехніка-МЛТ». За деякими даними базою як для пункту бойового управління, так і пускової установки і багатофункціональної РЛС є броньований КрАЗ-6322. Вважається, що РЛС забезпечує дальність виявлення цілей в 150 км, а батарея ЗРК «Дніпро» (6 пускових установок) здатна випустити одночасно на шести цілям 12 керованих ракет з напівактивною головкою самонаведення.

Однак поки новий комплекс не поступив на озброєння, ведуться посилені роботи з модернізації старої «буківську» ракети 9М38М1, щоб замінити сумішеве тверде ракетне паливо виробництва НВО «Павлоградський хімічний завод». Військові висловлюють надію, що завдяки новим порохам і деяких змін в програмному забезпеченні ракети її швидкість і дальність польоту істотно збільшаться.

Так що в якійсь мірі основні комплекси української ППО забезпечені ракетами. Причому самі «старі» ракети активно вистрілюють на численних навчаннях — так, тільки за 2017-й зенітно-ракетні війська провели майже 120 різних командно-штабних та тактичних навчань, під час яких було здійснено 1300 імітаційних пусків ракет. Крім того, за рік пройшло три навчання з бойовою стрільбою ЗРК «Бук» і ЗРС С-300. Здійснено понад 100 маршів, на яких підрозділи змогли відновити сво і навички, в тому числі щодо використання збройних систем С-300ПТ. Плани на цей рік ще грандіозніше.

Серйозні зміни відбулися і в системі підготовки особового складу (за деякими даними, нині в зенітно-ракетних військах тільки цілодобово на бойовому чергуванні перебуває понад 2500 фахівців) — завдяки зростанню бюджетного фінансування з’явилася можливість «проганяти» через бойові стрільби весь склад полку або бригади. До війни такий необхідний для ракетника досвід мали лише окремі розрахунки зі складу частини.

Прямо на наших очах відбувається посилення всієї системи протиповітряної країни. Думаємо, незабаром «руки дійдуть» до армійської системи, що у результаті значно посилить загальний оборонний потенціал ЗСУ. Адже вже зараз є плани модернізації тієї ж «Оси» і готівки ПЗРК.

Facenews